Литва
Демографічні особливості населення Литви включають щільність населення, етнічну приналежність, рівень освіти, стан здоров'я, економічний статус, релігійну приналежність. Населення Литви збільшилося після закінчення Другої світової війни, досягнувши вершини в 1991 році з 3,7 мільйона, але почало скорочуватися після розпаду Радянського Союзу пізніше того ж року, що негативно вплинуло на країну.
У зв'язку з соціальними проблемами, що виникли після розпаду Радянського Союзу, народжуваність знизилася, а населення різко скоротилося через відносно високу смертність, масову еміграцію та значне зростання рівня самогубств, що зробило Литву однією з країн з найвищим рівнем самогубств у світі.
Це призвело до того, що населення в 2012 році скоротилося нижче 3 мільйонів, втративши більше чверті населення за 30 років. На сьогоднішній день рівень народжуваності в Литві є одним з найнижчих у світі. Однак, хоча його рівень самогубств залишиться найвищим у Європейському Союзі, з часом він знизився.
Тенденції населення та еміграція
З 2019 року до Литви повертається більше громадян Литви, ніж виїжджає, в основному через швидке поліпшення якості життя та економічних умов на батьківщині. Серед литовських емігрантів, які повертаються, зростає тенденція обирати сільські регіони, а не міські.
Історична демографія
Найдавніші свідчення про мешканців сучасної Литви датуються 10 000 р. до н.е. Між 3000 і 2000 роками до нашої ери люди культури шнурової кераміки поширилися на величезний регіон Східної Європи, між Балтійським морем і річкою Вісла на заході та лінією Москва-Курськ на сході.
Злившись з корінними народами, вони породили балтів, окрему індоєвропейську етнічну групу, нащадками якої є сучасні литовські та латвійські народи та колишні давні пруссаки. Назва Литви – Литовці – вперше згадується в 1009 році.
- Первинна литовська держава, Литовське князівство, виникло на території Лєтуви, етнічної батьківщини литовців.
- При народженні Великого князівства Литовського (ВКЛ) етнічні литовці становили близько 70% населення.
- З придбанням нових руських територій ця частка зменшилася до 50%, а пізніше до 30%.
На момент найбільшої експансії до земель Київської русі, в кінці 13-го і протягом 14-го століття територія ГДЛ становила близько 800 000 км2 (310 000 квадратних миль), з яких 10% були етнічно литовськими.
За оцінками, етнічне литовське населення становило 420 000 з 1,4 мільйона в 1375 (територія становила близько 700 000 км2 (270 000 кв. м)) і 550 000 з 3,8 мільйона в 1490 (територія: 850 000 км2). Крім русинів і литовців, іншими значними етнічними групами по всій ВКЛ були євреї і татари.
Загальна чисельність населення Польща та ВКЛ у 1493 році оцінюється як 7,5 млн., з яких 3,25 млн. були поляками, 3,75 млн. русинами та 0,5 млн. литовцями.
З Люблінською унією Литовське князівство втратило значну частину земель під владою Польської корони (див. Етнічна частка Литви становила близько 1/4 у ВКЛ після Люблінської унії.
У середині та наприкінці XVII століття було багато руйнувань та втрат населення по всій ВКЛ, включаючи етнічне литовське населення у Вільнюському воєводстві. Крім спустошення, руське населення пропорційно скоротилося після територіальних втрат для Російської імперії.
У 1770 р. у ВКЛ проживало близько 4,84 млн. жителів, з яких найбільшу етнічну групу становили русини, близько 1,39 млн. – литовці.
Цю статтю підготовлено за допомогою ШІ на основі кількох новинних повідомлень; наша редакція перевіряє її відповідно до редакційних принципів. Редакційні стандарти · Повідомити новину й контакти
Коментарі 0